Вправи для голосу від «Піккардійської терції»
18 січня, напередодні Водохреща, «Піккардійська терція» сольним концертом презентувала в Києві новий альбом «Етюди», яким відкрила своє шістнадцятиліття та вписала ювілейну, десяту, «особливу відмітку» у творчий паспорт.
Під п'ятнадцятьма роками на великій сцені вокалісти підвели риску двома ґрунтовними томами «Антологій»: у першому вмістили класичний доробок, а в другому - обробки народних пісень. Творче дорослішання ж проявилося у нових вокальних експериментах, спробі змінити власну акапельну каліграфію. Тому вже у назві формація розв'язала собі руки та голоси, попередивши слухачів - звучатимуть справжні «Етюди», кожен із яких може здивувати чи захопити. Навіть самих «піккардійців». Тому 14 «вправ для голосу» об'єднані лише єдиним концептом - граничною концентрацією сміливих вокальних ідей.
У цьому альбомі «Піккардійська терція» вперше максимально наблизилася до джазової гармонії, додаючи пісням дуже виразних інтонацій та чіткого ритму. Найбільше джазовість проявляється у незвичних аранжуваннях Володимира Якимця, нестримних імпровізаціях соліста Андрія Капраля й віртуозному супроводі барабанів та перкусії. Тож пісні на концертах щоразу звучатимуть із новими вокальними «колінцями» та суттєво відрізнятимуться від записаних у альбомі. Найнесподіванішим джазовим експериментом стала пісня «Ой, летіли дикі гуси», яку, здавалося би, після Ніни Матвієнко та Руслани неможливо було наново перелицювати.
«Постійно відслідковую розвиток акапельної музики в світі, але не можу виділити окремі жанри в творчості «Піккардійської терції». Вони самі собі є жанром, у який іноді вкраплюються інші. - Говорить незмінний звукорежисер «піккардійців» Богдан Стефура. - Їх неможливо з кимось порівняти. Підтвердження тому в «Етюдах» - найбільш зрілому за філософським та професійним підходом альбомі. Хлопці шукають і знаходять нову якість звучання».
На те вони й «Етюди», аби серйозність джазу розбавляти веселою іронією, а потім множити на досвід та манеру виконання, перейняті «піккардійцями» від багатьох грандів вокалу, серед яких - Джино Ванеллі, Джордж Майкл чи Бобі Макферін. Так, музичним жартом стала пісня «Sole mio» - відома пафосними виконаннями від Лучано Паваротті до Володимира Гришка А серйозніший тюнинг «піккардійського» транспорту - «Старенького трамваю» - сповнений ностальгією та професійною вальяжністю: якщо в оригіналі була диктатура нот, то тепер вони виконують всі забаганки формації. У студійній роботі над новим «Стареньким трамваєм» об'єдналися слухачі з цілої України - від Дніпропетровська до Львова, які співали на концертах «Піккардійської терції» з нагоди п'ятнадцятиліття фразу з приспіву. Натомість формація віддячила своїй аудиторії за працю, долучивши на її замовлення до альбому україномовну композицію про Львів.
«Думки, які роїлися в мене під час написання пісень, у Славка Нудика - під час виконання чи в Андрія Капраля - під час імпровізування, хочемо залишити при собі, - зазначає художній керівник гурту Володимир Якимець. - У готових піснях, окрім назви, ми залишили слухачам достатньо простору для власних інтерпретацій, своєрідну глину для ліплення своїх образів».
Своїми «музичними замальовками» «Піккардійська Терція» безжалісно розбиває в слухачів навіть найстійкіші уявлення про пісні: «Гранули» ТНМК, «Очі відьми» гурту «Вій», «I can't help» Елвіса Преслі. Утім, «піккардійці» подбали й про твори, які виконуватимуть роль кави під час вибору парфумів. «Shamps Elysees» Джо Дасена чи давня пісня «Там, де неба блакить» із першого власного магнітоальбому 1994 року нейтралізовують сильні емоції від попереднього твору та підводять до сприйняття наступних.
