Андрій Капраль – великий імпровізатор

Він не любить бути другим або, збав Боже, третім. Тому вчитися на соліста почав заздалегідь - першу сольну партію Андрій Капраль заспівав 20 січня 1975 р. у пологовому будинку. Подальшу майстерність співак відточував на кухні під інструментальний супровід, використовуючи баняки замість барабанів, мітли - як гітари, жарівки - як мікрофони. Аби не дратувати сусідів одноманітністю, Андрій складав свій репертуар із пісень, які слухав по радіо чи телебаченню. Водночас насичені аранжування «а-ля Бобі Макферін» були зроблені теж із думкою про ближніх: усі паузи заповнювалися ритмом або імітацією інструментів.

Першою музичною школою мав стати Будинок піонерів, де Андрій намагався навчитися грати на барабанах або принаймні на італійському акордеоні дідуся. Не склалося... Відтак у музичній студії при «Сільмаші» Андрій врешті звільнив руки від інструментів, а голос - від думок про сусідів. У музичному училищі не було інших варіантів: на диригентському відділенні чотири рази на тиждень треба було вчитися хоровому співу. Завдяки голосовим мутаціям майбутній «піккардієць» донесхочу наекспериментувався: перший рік співав басом, наступні півроку - баритоном, і аж потім зайняв нішу тенорів. Утім, за силою звучання голос Капраля ніяк не вкладався в прокрустове ложе хорового співу, тому довелося «тягнути соло».

В активі Капраля - документи про закінчення музичної школи, Львівського державного музичного училища ім. С. Людкевича та Вищого державного музичного інституту ім. М. Лисенка. Утім, неофіційно він вчиться досі - щодня експериментуючи над своїм вокалом.

Саме «Терції» завдячує знайомству зі своєю дружиною, яка прийшла на їх спільний концерт із «Мертвим півнем» і «Плачем Єремії». Із-поміж усіх вокалістів Ольга обрала Андрія. Капраль не заперечував. Відтак зараз дає настанови трьом своїм донечкам – Ярині, Мар’яні-Марії та Катерині: у яких октавах краще плакати, а які більше пасують для сміху.