Володимир Якимець: «Протриматися на українській естраді 15 років – героїчний вчинок»
Досягнення і плани «Піккардійської терції» у розмові з її художнім керівником.
- Пане Володимире, цього року Вашому колективу виповнилося 15 років. Що ви вважаєте найбільшим досягненням «Піккардійської терції» за цей час?
-Я вважаю, що цих 15 років і є досягненням. Тому що з таким специфічним стилем, як наш, і за такого становища українського шоу-бізнесу пропрацювати 15 років та ще й випускати диски – достатньо героїчний вчинок. Найважливіше – це те, що люди приходять на наші концерти, а отже – діяльність нашого колективу є потрібною і вона багатьох цікавить.
- Як Ви вважаєте, чи вдалося Вам втілити усе заплановане за цей час?
- Важко робити далекоглядні плани, адже наша аудиторія досить специфічна. Але я думаю, що єдине, що нам не вдалося за 15 років – випустити до свого ювілею новий альбом. Проте це трапилося суто з технічних причин, і не думаю, що в цьому є якась проблема. Просто запланований альбом вийде наступного року. А в принципі, усе, що ми запланували – здійснилося. Проте не хотілося б зупинятися на теперішніх досягненнях чи ставити якісь крапки у своїй діяльності. Нам потрібно розширювати графік своїх виступів. А це – досить клопітка робота.
- А які в «Піккардійської терції» найближчі плани на майбутнє?
- Ми закінчимо диск, випустимо його в світ і поїдемо в турне з прокаткою нової програми – «Етюди». А потім будемо думати про подальший творчий зріст. Це, напевно, буде програма класичної музики «Антологія. Том ІІІ. Класика».
- А капелла – досить специфічний музичний жанр. Ви ніколи не планували змінити свій репертуар чи приєднати до своєї музики якийсь музичний супровід?
- Це було б нечесно стосовно наших прихильників. Адже я впевнений, що вони люблять нас саме за неповторність. А стати такими, як усі, – це лише миттєвий успіх. Акапельна музика – це наше, і нічого кардинально ми змінювати не будемо. Хоча, якщо, наприклад, у нашій пісні потрібно буде використати фортепіано чи якийсь барабанний супровід, ми це зробимо. Головне – найкраще звучання пісні.
- Чому у Вашої групи так мало кліпів?
- Зняти кліп – не проблема. Це зараз це навіть коштує не дуже й великі гроші. Проблема в тому, що потім робити з цим кліпом. Оскільки в нашого колективу дуже цікава ротація, то завжди доводиться чути слово «неформат». Немає сенсу знімати кліпи, щоб вони лежали в шухляді. Краще відзняти черговий живий концерт, щоб його показали на телеканалі, або записати новий альбом. Потрібно, щоб продукти, які ми випускаємо, не лежали без роботи. Кліп, насамперед, потрібний для того, аби популяризувати виконавця. Але добратися до телеканалів, які б популяризували нашу творчість, є справжньою проблемою. Ми не можемо пробитися навіть на радіостанції. У Львові ще можна іноді почути нас по радіо, а ось у Києві – ні.
- «Піккардійська терція» – надзвичайно творчий колектив. Наскільки важко Вам, як художньому керівнику, керувати своїми колегами?
- Насправді моя посада не така вже й директорська, як здається. У мої обов’язки входить планування творчого репертуару групи, а все решту ми вирішуємо разом. Тому особисто для мене немає жодних негативних моментів від цієї клопіткої праці. Я нікого не вчу як працювати, адже кожен з нас – професіонал і кожен знає, як краще виконати ту чи іншу роботу.
- А Ви не плануєте взяти у свій колектив жінок чи, принаймні, заспівати з кимось із жінок?
- Нині в нас є чітко сформований колектив, який дуже добре працює. Ми мали експерименти з такими співачками, як Руслана, Ніна Матвієнко, Євгенія Власова, Лілія Ваврин. Тому якщо ще хтось запропонує заспівати разом, то ми підтримаємо таку пропозицію як окремий проект і, знову ж таки, як експеримент. А робити будь-які зміни до складу колективу не плануємо.
- Ви боїтеся, що жінка може внести непорозуміння у творчий колектив?
- Я не думаю, що жінка як така може призвести до сутичок у колективі. Це справа колективу. Якщо він сформований на одній думці, то я впевнений, що ні жінка, ні чоловік не зможуть вплинути на діяльність колективу.
- Ви єдиний неодружений учасник «Піккардійської терції». Вважаєте, що сім’я заважатиме Вам здійснювати свою роботу чи, може, навпаки, даватиме натхнення до творчості?
- Сім’я є швидше натхненником до роботи. І взагалі, на мою думку, сім’я – опора для творчості. Якщо б сім’я заважала, то не думаю, що наш колектив існував би дотепер. Мої колеги одружені впродовж достатньо тривалого часу, і жодних труднощів у них поки що не виникало. Жінки ж знали, за кого вони виходять заміж!
- А що ж особисто для Вас є джерелом натхнення?
-Я ніколи не аналізував, що мене спонукає до творчості. Головне – бути спрямованим на результат, на якість твору. А все решта виходить саме по собі.
- Чи бувають у Вас творчі кризи?
-Звичайно, що так. Але такі кризи є в кожної людини, яка творить. Тут питання в іншому. Я все життя вчився музики, тому не уявляю для себе іншого фаху. І навіть коли настає момент творчої кризи, я намагаюся урізноманітнити свою діяльність. Тому що одноманітність може перерости в конвеєр, а тоді вже творчість не буде такою якісною. Якось я навіть писав музику до показу мод...
- Розкажіть, будь ласка, докладніше про написання музики для показів мод. Для яких дизайнерів Ви писали музику?
- Поки що я писав музику лише для Оксани Караванської. Ми почали співпрацювати з 1996 року, коли вона вперше шила нам сценічні костюми. Саме тоді вона поскаржилася, що має ідею створити колекцію одягу на основі національного колориту, але не може підібрати для цього відповідної музики. І тоді я спробував їй допомогти. Після першого показу ми продовжили співпрацювати над п’ятьма наступними.
- То створення музики для показу мод – потяг Вашого натхнення? Чи Ваша творчість виникла як відповідь на потребу?
- По-перше, я хотів допомогти Оксані Караванській. А по-друге, це було цікаво для мене, бо до цього я ніколи таким не займався. У такій роботі треба зважати і на особливості костюмів, і на їх зміни, і на хронометраж загального показу. Для мене це була нагода щось змінити і якось урізноманітнити свою діяльність. Я вважаю, що експеримент вдався.
- Чи плануєте співпрацювати у цьому руслі ще з кимось?
- Я б не відкинув жодної пропозиції. Не хочу зациклюватися на одній акапельній музиці. Бо що більше використовуєш різноманітних жанрів, то краще для творчої людини. Тоді в неї розвиваються всі творчі потенціали.
- Кого вважаєте своїм творчим ідеалом?
- Творчого ідеалу як такого в мене немає. Є просто люди, від яких я можу щось почерпнути і на прикладі їхніх досягнень робити свої. А взагалі, я вважаю, що коли у творчої людини виникає якийсь ідеал чи кумир, то тоді вона перестане розвиватися різнобічно. Тоді ти не матимеш свого творчого обличчя. А коли музикант не має свого творчого обличчя, то він ніколи не буде цікавим для слухача.
- У чому, на Вашу думку, секрет творчого успіху?
- Для творчого успіху повинен бути симбіоз. По-перше, людина повинна мати талант. Бо без таланту, на мою думку, ніхто не може стати успішним творчо. По-друге, має бути наполеглива праця. Бо без праці, яким би не був талант, ти не зможеш розвинути своїх здібностей. По-третє, потрібно знайти своє творче обличчя. І нарешті, треба бути щирим із слухачем і не дозволяти собі навіть думати про будь-яку фонограму – мінус чи плюс.
- Яка людина, на Вашу думку, є успішною?
-У світовій спільноті є багато успішних людей. Проте, щоб визначити, чи є людина успішною, потрібно врахувати, як людина досягнула свого успіху. Якщо, наприклад, людині щось прийшло зненацька, то це не є успішністю. Щоб стати успішним, потрібно змалку привчати себе до роботи й наполегливо йти до своєї мети.
