«Піккардійська Терція» у Монреалі
26 березня 2006 року у Домі Української Молоді в Монреалі співала «Піккардійська терція». Високопрофесійний вокальний чоловічий секстет із Львова уперше відвідав Квебек. Співаки презентували другу частину своєї програми «Антологія», яка складається з обробок українських народних пісень, як широковідомих, так і малознаних.
Монреальські українці не розбещені візитами популярних українських груп і виконавців. Останньою подією такого масштабу в культурному житті українського Квебеку був виступ у лютому 2003 року Оксани Білозір на сцені монреальського Place des Arts. Після того в Монреаль у червні 2005 року збирався Тарас Петриненко, Але так і не доїхав, а Руслана, яка співала майже поруч — на Українському Фестивалі в Торонто, здається, навіть намірів таких не мала. Тому просторий зал Дому Української Молоді був заповнений на сто відсотків — хоча візит львівських артистів був оголошений досить таки несподівано, а старше покоління української іміграції «Піккардійської терції» майже не знає. Посприяла цьому і реклама, оперативно розміщена у російсьмовних газетах (українських, як відомо, у Монреалі немає). Завдяки рекламі у залі опинилося 20-30 осіб, які про новини в українській громаді взнають тільки з вищезгаданих газет. Правда, у віковому співвідношенні серед слухачів перевага була на користь старшого покоління, яке цих газет не читає.
«Піккардійська терція» є, безсумнівно, найвизначнішою серед українських груп, що співають у стилі а саpella. Цілій низці українських народних пісень вони надали нового, нечуваного раніше поліфонічного звучання. Як зазначив соліст групи Андрій Капраль у інтерв'ю для читачів "Галицького кореспондента" — "Ми довго йшли до фолку, можна сказати, доростали до нього. Деякі люди доростають до того, аби слухати класику, ми ж — до того, аби трактувати своїми тембрами та музичними ходами автентику".
Звичайно, творчість «Піккардійської терції» не обмежується переробкою фольклору. Скажімо, збірки "Сад ангельських пісень" і "Я придумаю світ" складаються в більшості з оригінальних композицій групи. Але присутність національних мелодій не тільки підкреслює самобутність пісень "піккардійців", а й дозволяє зрозуміти, що ці пісні є, власне, продовженням традиції на якісно новому рівні. Пісні «Піккардійської терції», у всьому їх діапазоні — від жартівливих до трагедійних, є глибоко українськими про духу і саме так сприймаються їх слухачами. Недаремно у відносно недавні часи, коли перелік усіх україномовних вебсайтів в Інтернеті можна було розмістити на одній тільки сторінці, саме пісні "піккардійців" у форматі mp3 були у найбільшій пошані.
«Піккардійську терцію» складають Андрій Капраль, Славко Нудик, Богдан Богач, Роман Турянин, Андрій Шавала і Володимир Якимець. Група виникла у Львові в 1992 році. Спочатку це був квартет, але незабаром їх стало шестеро, відтоді ними опікується продюсер Роман Климовський. "Піккардійці" виступали у Німеччині, Іспанії, Франції, Італії, Польщі, Росії, Америці. У Канаду співаки завітали вже вдруге, цього разу у рамках місячних гастролів організованих клівлендською фірмою "Мелодії України".
Переповідати словами враження від концерту «Терції» є невдячною справою. Це треба чути і бачити. Якими словами можна, наприклад, передати те почуття, коли співаки розпочали свого "Чорноморчика", однієї з своїх нових пісень, що увійшла в збірку «Антологія 2»? В перерві я розпитував знайомих про їх враження, і найчастіше вживався вираз "мороз по шкірі". Але це ж фізичне відчуття, а як передати почуття внутрішнє, стан душі — коли відчувається і радість, і гордість, і біль одночасно? Робота артиста — будити емоції, і емоцій на концерті «Піккардійської терції» не бракувало.
Для своєї роботи "піккардійці" мають досконалі інструменти. Слухаючи раніше записи «Піккардійської терції», я ніколи не звертав уваги, що властиво, група не має жодного музичного супроводу, і тільки зараз дивлячись, зокрема на Романа Турянина, зрозумів, що весь супровід — це їхні голоси. Для читачів, які не мали нагоди грати на музичних інструментах, треба, мабуть, при нагоді пояснити, що термін терція означає такий інтервал між нотами, який утворює при одночасному звучанні гармонічний аккорд. Немає терції — немає гармонії. Якщо інтервал дуже чистий, у вухах починає бриніти звук, подібний до дзижчання джміля. Зрозуміло, що такий акапельний спів вимагає не тільки таланту, а й років репетицій. Недаремно усі хлопці мають закінчену музичну освіту, причому двоє — по класу диригування.
Дві години концерту промайнули як дві хвилини. Присутні довго не відпускали співаків, ще раз і ще раз викликаючи їх "на біс". Звичайно, "піккардійці" могли б продовжити свій концерт, адже в їх репертуарі більше трьохсот пісень, але їм треба було повертатися в Україну...
Концерт «Піккардійської терції» відбувся виключно завдяки фінансовій і організаторській підтримці Української Народної Каси Дежарден у Монреалі. Святковий настрій від виступу артистів псувала тільки одна деталь, хоча декому вона може здатися незначною і не вартою навіть згадки. З двадцять найкращих місць у перших рядах було зарезервовано, про що й свідчила відповідна табличка на кожному стільці. Слід очікувати, що місця були зарезервовані організаторами концерту для шановних і визначних осіб української громади. Немає жодного сумніву, що ці особи заслуговують особливої уваги — прикро тільки те, що більшість зарезервованих стільців так і простояли порожніми до кінця виступу, утворююючи недоречну діру в заповненому залі. Напевне, і піккардійцям не було дуже приємно протягом усієї програми бачити перед собою замість вдячних слухачів — німі таблички, які ще й нагадували, що шановні і визначні — не прийшли.
