«Мужики активізувалися. Навіть ті, що співають»

Мужики активізувалися. Навіть ті, що співають. Два найвідоміші в Україні вокальні чоловічі секстети – «Піккардійська терція» та «ManSound» дали знати про себе, вибухнувши нечуваною творчою потенцією. Намагалися здивувати – і кожна формація робила це у свій, оригінальний спосіб.

Для того, аби займатися акапельним колективним співом, таланту замало, треба бути справжнім мужчиною; стійко , день у день репетирувати, найчастіше заробляючи при цьому на хліб дрібними, але численними «халтурами».

Високопрофесійних вокальних ансамблів, що обходяться без сопрально-альтової, тобто жіночої, основи у співучій країні небагато. А на гладеньку поверхню пристойного сценічного майданчика попадають одиниці. Бо ж для того, аби займатися акапельним колективним співом, таланту замало, треба бути справжнім мужчиною; стійко, день у день репетирувати, найчастіше заробляючи при цьому на хліб дрібними, але численними «халтурами», або ж взагалі далеко від музики справою. Важко жити заради музики, а от жити на музику ще важче. Втім, пересічного поціновувала класного чоловічого співу це не обходить, та, зрештою, мабуть, і не повинно.

Чоловіки починають і виграють

Важко пригадати, коли востаннє можна було спостерігати біля концертної зали прифрікований «студиків», що тримали у руках напис: «Куплю зайвий квиток». Картина дивувала. Бо ж непереборне бажання потрапити на концерт не якоїсь-там «зірки світового масштабу», а на вітчизняну джазову формацію деякі й досі прирівнюють до естетично-смакової патології. Але факт залишається фактом. На концерт «Піккардійської терції», що відбулася 22листопада у МЦКМ, потрапити було майже неможливо – квитки розкупили за2довго до акції. Знали б професійні перекупники, де того дня можна було наварити… квитки з рук «з місцем» коштували 150-200 гривень і більше, «без місця» (є і такі) – тридцятка.

«Піккардійці» презентували програму «Антологія», намагаючись у три години концерту впхнути все найкраще, що було зроблено за одинадцять років існування колективу. І їм це майже вдалося. Слухачі отримали концерт-фреш – свіже, наповнене вітамінізованими, корисними емоціями добре зрежисоване дійство. Попри те, що у більшості своїй почуте – це музичний матеріал. Що його було створено три-п’ять, бо навіть більше років тому, композиції виглядали по-новому, адже отримати нове аранжування. Але хлопці мають дивовижне відчуття міри та смак, тому перспектива стати жертвами мейнстріму їм не загрожує.

Чесний артистизм, свобода, вміння оригінально почати і, що найголовніше, з несподіваною легкістю завершити композицію – на натреноване вухо завжди чекала несподіванка. Де, за всіма законами (в імпровізації таки є певні правила, інакше б її не існувало взагалі), має звучати багатоповерховий «класичний» кодансовий акорд, раптом лунало неочікуване гліссандо. Музичні жарти для «піккардійців» - норма, яку можуть собі дозволити лише професіонали своїх гортаней. Андрій Капраль, Славко Нудик, Роман Турянин, Володимир Якимець, Андрій Шавала, Богдан Богач – цільний, «правильно дихальний» організм, у якому найкомфортніше себе почуває мелодія, незважаючи на пересипану секундовими інтервалами акордів щільно сплетену музичну тканину. Репертуарна амплітуда піккардійців занадто широка, аби було за доцільне перерахувати їхній доробок. Але у них є все: «і сміх, і сльози, і любов». Затверділі скептики, що були присутні на концерті, іноді просто задихалися від не підборної сентиментальності хлопців.

Клубний лакмус

У випадку із ManSound задихнутися можна було від тютюнового диму. Бо ж їхній концерт відбувався в арт-клубі «44», серед балакучих завсідників цього закладу, котрі їли та пили. На відміну від львівського секстету, що підбивав підсумки своєї роботи, ManSound давав концерт з нагоди випуску двох свіженьких плит – «Slavic Roots» («Слов’янське коріння»), до якої увійшли обробки українських та російських пісень та джазового «If It’s Magic» - оригінальні обробки композицій класиків від джазу, зокрема Дж. Ґершвіна, Дж. Бенсона, М. Денніса, а також Стіві Бандера. Несподівано суто чоловічу компанію розбавили жінки. У першому альбомі озвучити лемківські пісні погодилась Оксана Білозір (цікаво, де б іще нардеп так комфортно посиділа серед галасливої товканини, очікуючи виходу на крихітну сцену). У другому з обробками С. Бандера допомогла джазова співачка Гайтана. Але головними все ж таки були і залишаються три Володимири: Міхновецький, Трач, Сухін, найчарівніший бас Рубен Талмачов, Юрій Роменський, Федір Марун.

І нібито було все, що треба для успіху. Тут тобі і фірмове звучання стильних ManSound, і Білозір з Гайтаною, і вдячна публіка… але чи то занадто гламурна атмосфера (як для концерту такого штибу) підвела, чи то мікрофони не були настроєні належно. Але вперше бездоганні голоси шістьох можна було не тільки слухати, а й використовувати як фон задля душевних теревенів. Не секрет, що працювати у клубній атмосфері суто вокальним колективам вкрай важко і треба віддати належне музикантам – ті, що дійсно слухали, хай і з перешкодами, все ж отримали задоволення від виступу, черговий раз переконавшись у бездоганності співу ManSound.

Ганна Лахман, журнал «ПІК: політика і культура»