Піккардійська терція. Експансія на захід

Спочатку я хотів написати про цей концерт, як про звичайну подію в культурному житті Польщі. Та коли почав помалу пригадувати той вечір я одразу зрозумів, що це щось інше. Інший емоційний рівень. Відчуття, думки, бажання були абсолютно іншими, ніж ті, які зазвичай у мене з’являються на таких акціях. Та найпомітніше і вочевидь найнезабутніше – це шалена енергетика, яка панувала в атмосфері того вечора. Певно тому і розповідати про концерт «Піккардійської Терції» в Люблені я буду трохи інакше ніж завжди. Спробую хоча б трішки передати Вам те, що відчуває людина-українець закордоном на концерті української групи.

Отож, спочатку: проходячи повз рецепцію у готелі я випадково помітив на екрані телевізора знайомі обличчя. Придивився уважніше – точно наша «Терція». Потужна реклама на польських каналах перед майбутнім концертом в Любліні, було для мене чесно кажучи несподіваною. Відразу схаменувся, але ж і я вже як годину в Люблені. Невже й вони прийдуть. За хвилину передзвонив до Львова. І справді 3 жовтня «Піккардійська Терція» була в любленьському театрі ім. Остерви. Якесь дивне відчуття. Приїхати до Польщі, аби піти на концерт львівської групи. Але й не піти теж не випадає – рідні ж. Тож вже з нетерпінням чекав названої дати. Цікаво як поляки відреагують на наших хлопців? Чи прийдуть вони взагалі на концерт? Навіть із якимось підсвідомим переживанням міркував я собі. Ще один момент, що насторожував – це абсолютна відсутність плакатів у місті, навіть на самому театрі не було повідомлення про концерт. Вже потім менеджер «Піккардійської Терції», Роман Климоновський пояснив, що більшість глядачів мають спеціальні запрошення і жодної потреби в такій рекламі немає.

І от вечір, на котрий призначено концерт. Настільки незвичайне відчуття, яке, певно, можна порівняти з тим, коли ти маєш відповідальний виступ, переживаєш постійно думаєш про це цілий день і нічого не може заспокоїти. Вже підходячи до самого театру я помітив величезні автобуси з технікою польського телебачення, які заповнили все подвір’я театру. Ще одне підтверднен.я того, що має відбутись не щоденне для Любліна дійство. Взагалі наявність телебачення завжди додає до акцій певне напруження та настроєву формальність. Розкиданні по землі кабелі, метушливі оператори, яскраве світло створює свою специфічну атмосферу. Концерт справді був якісно записаний польським телебаченням TVP2 в буде транслюватися, як мінімум три рази на провідних каналах Польщі. Та це вже було потім, а наразі я стояв перед театром в нічному, чужому для мене місті і почав пригадувати всі відомі мені та відпрацьовані методи проходити в театри з мінімальними втратами, які я завжди використовую у рідному місті. Стоїш перед величезною будівлею театру, яка помітно відрізняється від оточуючих будинків, якоюсь внутрішньою метушливість та напругою. Театр живий, він ніби дихає. Відчуваєш, що всередині щось ґрандуозне відбувається та вирує, а ти стоїш поруч і все може пройти повз тебе. Ти наразі «не на тому березі ріки». Та все ж таки маючи здатність завжди потрапляти на такого роду акції мені вдалось пройти до середини. Театр проковтнув мене і я опинився поруч з тими не багатьма, хто вже почав насолоджуватися дійством. Концерт вже почався. Я підняв голову і переконався в тому, що театральне «черево» напхане досхочу і то достатньо солідною (принаймні на вигляд) публікою. На сцені щойно з’явився польський (колись київський) театр «Дзеркало» - фольговий колектив, який добре вміє завести публіку. І справді польська публіка гаряче їх вітала і співала популярні пісні, здавалось, що більше їм нічого й не потрібно. От власне тут я й відчув, що між ними і мною є неабияка різниця. Польських пісень я напалм’ять не знаю, ну крім звичайно найпопулярніших. Але, коли той самий театр почав співати українську пісню перевага була вже на мойому боці. Та задоволення від тої переваги було теж інше. Адже в залі українців було декілька і здається, що всі прийшли власне на українську групу. Коли на сцену вийшла «Піккардійська терція» запальність польської публіки аніскільки не змінилась, навпаки вони зустрічали своїх улюбленців. Цей момент, коли поляки співають українські пісні і аплодують Україні, можна порівняти з підняттям прапора України, наприклад, десь там в Австралії, при перемозі українського спорцмена. До того ніхто про тебе і не знав, а тепер весь світ коло твоїх ніг.

Декілька слів про сам концерт та учасників. «Піккардійська терція. Концерт для друзів» (Tercja Pikardyjska. Koncert dla Przyjaciol). А друзів, як виявилось є чимало. Вже згаданий, Театр «Дзеркало», Аґнєшка Фатига, Ігор Ящук зі своєю групою. Відомий поет Марек Маєвськиі, його актуальні вірші можна зустріти в часописі «Wprost» виконав поезію «Ох, ти сестро, Укпаїно...» настільки щиро і вдало, що дух перехопило у всіх глядачів. З України також був актор Остап Ступка, який читав поезії. І зауважте поляки захоплено слухали українські вірші, не потребуючи жодного перекладу, це і є той момент, коли мовний бар’єр вже не є перешкодою, він знищується мистецтвом. Вів концерт відомий у Польщі гуморист Альоша Авдєєв, знаю ви вже здивувались його «польським» прізвищем. Так насправді він є російського походження точніше, кажучи росіянином, котрий поїхав з Батьківщини і знайшов успіх у Польщі, де його гумор полюбили і цінують. Окрім того в університеті він є завідуючим кафедри російської мови. Він сам здивувався, що українсько-польський концерт веде росіянин. І коли він почав співати «Во полє бєрьозка стояло», я вже був готовий викрикнути своє захоплення «українським» репертуаром та Альоша наче відчувши витягнув білу хустинку й почав танцювати так кумедно, що мало хто міг стриматися від сміху – гумор теж без кордонів.

Це, що зробила «Піккардійська терція», повинно стати прикладом для обох наших народів, прикладом толеранції і співпраці. Невимушений репертуар, майстерно підібраний власне до концерту, так непомітно переходив з польської мови на українську і навпаки, що навіть польські глядачі із захопленням співали пісні українською, хоча в житті може вони і відмовилися б сказати слово українською. Шістьом хлопцям вдалось, знайти ту формулу українсько-польського діалогу, над якою вже ж за результатом формула виявилась правильною. Це був насправді вечір України! Три з половиною години незрівняної насолоди. Без сумніву – жодна українська група не має на сьогодні такого успіху в Польщі, як «Піккардійська терція». Це власне і є ті, хто реально працюють над інтеграцією України в Європу. Вони не їздять на конференції, не байдикують в посольствах, не показують пальцем на захід, будучи повернутими на схід, вони вже є Європою. Вони вже збудували Європу в собі і намагаються інфікувати нею байдужих українців. Браво Терція!

Юрко Назарук, «Молода дипломатія»